Іноагент, небажаний, ув'язнений: як у Росії добили незалежну пресу

15 квітня 2025 року московський суд оголосив вирок чотирьом — Антоніні Фаворській, Артему Кригеру, Костянтину Габову та Сергію Карєліну. По п'ять з половиною років колонії кожному плюс заборона на публікації в інтернеті ще три роки після звільнення. Їхня провина, згідно з матеріалами обвинувачення, — монтаж роликів, тексти, зйомка. Фаворська знімала для SOTAvision суд над Олексієм Навальним та його похорон. Карєлін працював відеооператором для Associated Press і Deutsche Welle. Габов співпрацював з Reuters, DW та Радіо Свобода. Жоден з них, за даними Комітету захисту журналістів (CPJ), провини не визнав.

Це не ексцес, а рутина. Із 24 лютого 2022 року, за підрахунками CPJ, у Росії за кримінальними статтями затримано щонайменше 27 журналістів — 15 російських, 10 українських, двоє американських. Один загинув. Працює конвеєр: реєстр іноагентів, список небажаних організацій, кримінальні справи за репост, блокування, вироки. Кожна ланка легальна, кожна — частина однієї машини з виробництва тиші.

Реєстр, який тріщить по швах

Закон про іноземних агентів ухвалили в липні 2012-го — тоді він стосувався НКО, які отримували гроші з-за кордону. До грудня 2021-го в реєстрі медіаагентів налічувалося вже понад сотню видань. З липня 2022 року — за об'єднаним законом 255-ФЗ — статус можна отримати за що завгодно: за «іноземний вплив», під яким розуміється будь-яка підтримка, хоч організаційна, хоч консультаційна. Список поповнювали Гаррі Каспаров, Михайло Ходорковський, десятки журналістів і науковців.

За даними CPJ на лютий 2026 року, ярлик «іноземний агент» з 2022 року отримали 355 журналістів і медіа — це лише преса, не весь реєстр Мін'юсту, до якого входять ще правозахисники, науковці, музиканти, актори. Обов'язки іноагента — маркувати кожен допис плашкою (для відео — на 20% екрана не менш ніж 15 секунд), звітувати про доходи раз на півроку, забути про державну службу, гранти, викладання та роботу з дітьми.

З 15 жовтня 2025 року правила посилили: кримінальну справу тепер можна порушити вже після одного адміністративного штрафу — раніше вимагалося повторне порушення. З 1 січня 2026-го іноагентів обклали пласким податком у 30% проти стандартних 13–22% для решти громадян. Європейський суд з прав людини ще раніше охарактеризував увесь цей механізм як інструмент стигматизації та придушення громадянського суспільства, що несе, за дослівним формулюванням суду, «ознаки тоталітарного режиму».

Небажаний — майже те саме, що підсудний

Паралельно працює реєстр «небажаних організацій» — закон 129-ФЗ від 23 травня 2015 року дає прокуратурі право закривати структури без суду, просто рішенням. За даними на 23 червня 2026 року, небажаними визнані 361 закордонна організація — більшість базуються в Німеччині, Британії, США та Україні. Першим медіа в цьому списку в липні 2021-го стало «Проект». За ним — «Медуза» (26 січня 2023-го), TV Rain (25 липня 2023-го), «Новая газета Европа» (28 червня 2023-го), Радіо Свобода (лютий 2024-го).

Стаття 284.1 КК перетворює співпрацю з небажаною організацією — включно з поширенням і репостом її матеріалів — на злочин зі стелею до шести років. CPJ прямо вимагала від російської влади «припинити переслідування журналістів, пов'язаних з «Медузою», і тих, хто ділиться її матеріалами» — тобто саме формулювання правозахисників визнає: під статтю потрапляє не лише штатний кореспондент, а й читач, який натиснув «поділитися».

4 червня 2026 року до списку екстремістських організацій Росфінмоніторинг вніс саму OVD-Info — правозахисний проєкт, який 14 років рахував політв'язнів. Після цього рішення, як зазначено на сайті організації, вона більше не може працювати з адвокатами всередині Росії. На момент звернення до сайту OVD-Info налічувала 2173 особи, позбавлені волі з політичних мотивів, і 4796 — під кримінальним переслідуванням за політичними статтями.

Як роздягали редакції догола

«Новую газету» вимикали з ефіру частинами. 28 березня 2022-го редакція сама призупинила випуск — на вимогу Роскомнадзора прибрати матеріали про війну. 5 вересня 2022-го Басманний суд Москви анулював друковану ліцензію, слідом Верховний суд позбавив видання і онлайн-реєстрації. Газета відбудувалася в Ризі як «Новая газета Европа» — і 28 червня 2023-го отримала статус небажаної. У квітні 2026-го, за даними видання, поліція провела обшуки, пов'язані з редакцією, яка вже працює з еміграції.

«Эхо Москвы» померло 1 березня 2022 року — на вимогу генпрокуратури Роскомнадзор обмежив доступ до сайту за «завідомо неправдиву інформацію» про війну, а 3 березня рада директорів проголосувала за ліквідацію. Частоту 91,2 FM у Москві віддали радіо «Спутник». TV Rain визнали іноагентом ще 20 серпня 2021-го, а через два роки, 25 липня 2023-го, — небажаною організацією; мовить тепер з Амстердама. «Медузу» Роскомнадзор заблокував у Росії 4 березня 2022 року, невдовзі після редакційної колонки проти вторгнення; близько 15% її бюджету йшли через програми за участю USAID — ці гроші закінчилися в лютому 2025-го, а санкції відрізали донати від приблизно 30 тисяч російських підписників. Російську службу Бі-бі-сі заблокували 4 березня 2022-го, редакцію з Москви евакуювали до Риги — але саме Бі-бі-сі разом з «Медіазоною» веде базу підтверджених воєнних втрат армії РФ, де на лютий 2026 року значиться понад 200 тисяч імен.

В'язниця як професійний ризик

Вирок Фаворській, Кригеру, Габову та Карєліну — не поодинокий випадок, а вітрина методу: журналіста роблять фігурантом справи про «причетність» до Фонду боротьби з корупцією (ФБК), визнаного у 2021-му екстремістською організацією, після смерті Олексія Навального в колонії у лютому 2024-го. Директор програм CPJ Карлос Мартінес де ла Серна після вироку зажадав: влада має «негайно звільнити» всіх чотирьох і «зняти звинувачення».

Іван Сафронов — окрема історія, але того самого кореня. Військовий кореспондент «Коммерсанта» і «Ведомостей», він писав про постачання російських винищувачів до Єгипту; у липні 2020-го його затримали за звинуваченням у державній зраді — слідство стверджувало, що він передавав секретні дані чеській розвідці, хоча журналістські розслідування вказували: використовувана ним інформація була відкритою. У вересні 2022-го Московський міський суд призначив 22 роки колонії суворого режиму, 2 грудня 2022-го вирок встояв в апеляції, а 2 серпня 2023-го Верховний суд відмовив у перегляді — CPJ назвав це рішення «обурливим». За даними на початок 2023 року, Сафронов відбуває строк у колонії суворого режиму в Красноярському краї.

Гершкович, Курмашева і ціна одного дня

Евана Гершковича, кореспондента The Wall Street Journal, взяли в Єкатеринбурзі 29 березня 2023-го — ФСБ звинуватила його у зборі секретних даних про оборонний завод за завданням ЦРУ. Закритий процес почався 26 червня 2024-го, 19 липня суд визнав його винним у шпигунстві та дав 16 років; суддя пізніше проговорився, що суд «не досліджував речові докази», а обвинувачення і захист їх і не запитували.

Алсу Курмашеву, журналістку Радіо Свобода з подвійним російсько-американським громадянством, затримали в Казані 18 жовтня 2023-го — спершу за статтею про невиконання обов'язків іноагента, потім додали «фейки» про армію через книгу «Нет войне», яку вона редагувала: 40 голосів росіян проти вторгнення. Вирок — 6,5 року — винесли влітку 2024-го фактично закритим порядком.

1 серпня 2024 року обох — разом з колишнім морпіхом Полом Уіланом — обміняли в Туреччині. Це був найбільший обмін полоненими з часів холодної війни: 26 осіб з обох сторін. Символічний набір — американський репортер і російсько-американська журналістка радіостанції, яку сама Москва називає іноземним агентом, — обміняні так, ніби були розмінною монетою від самого початку. Власне, нею вони й були.

Рунет на карантині

Уповільнювати YouTube в Росії почали відкрито в липні 2024-го — тоді депутат заявив про падіння швидкості завантаження на десктопі на 70%. У серпні користувачі по всій країні скаржилися на масові збої; провайдери намагалися обходити обмеження, Роскомнадзор вимагав припинити. У вересні перегляди у популярних російських ютуберів впали на 12–78% — влада офіційно визнає лише «проблеми зі швидкістю», не згадуючи слово «блокування».

Паралельно добудовують інфраструктуру «суверенного інтернету» — за законом 2019 року. До 2026-го країна рухається, за незалежними оцінками, до «локалізованої моделі інтернету за білим списком» — жорсткіше, ніж у Китаї. У березні 2026-го в центрі Москви на кілька годин відключили мобільний інтернет — не працювали банкінг і транспорт, люди діставали рації; офіційну причину не називали, а сам факт відключення в столиці показав, що інфраструктура для відключення зв'язку в будь-якій точці країни вже відбудована й випробувана.

31 липня 2025 року Путін підписав закон, що вводить штрафи до 5 тисяч рублів (близько 64 доларів) за умисний пошук «екстремістських матеріалів» в інтернеті — вперше в російській практиці покарання загрожує не за поширення, а за саме читання. Закон розкритикували навіть такі постаті, як головна редакторка RT Маргарита Симоньян і глава «Ліги безпечного інтернету» Катерина Мізуліна — рідкісний випадок, коли пропагандистський фланг збунтувався проти власної цензурної машини.

Індекс свободи преси Reporters Without Borders фіксує підсумок: у 2025 році Росія — 171-ше місце зі 180, у 2026-му — вже 172-ге. Барометр тієї ж організації — дані в ньому оновлюються постійно, і наведені тут цифри актуальні на момент публікації цього тексту — включає до списку затриманих у Росії журналістів і медіапрацівників українців Євгена Ільченка та Анастасію Глуховську, яких, за даними RSF, тримають без зв'язку із зовнішнім світом у колонії №3 в Кизелі.

Реєстр можна заповнювати нескінченно — папір стерпить будь-яку кількість прізвищ. Не можна вписати до реєстру лише одне: тишу, яку він мав виробити. Поки в Кизелі сидить українська журналістка, а в Красноярському краї — російський, поки «Медуза» латає бюджет після відходу американських грошей, а «Эхо» мовить з берлінської квартири, незалежна преса Росії не знищена — вона витиснута туди, звідки її найважче дістати: до тюремної камери або за кордон. Це теж дані, тільки іншого роду: вони показують не те, що вийшло у Кремля, а те, чого він не зміг купити жодним вироком.