Війна проти розетки: удари по енергетиці, Каховська ГЕС та ядерний шантаж на ЗАЕС

Ніч, коли Одесу вимкнули

9 серпня 2026 року, розпал спеки, коли кондиціонери увімкнені в усіх будинках, де ще залишилися шибки у вікнах. Російські ракети та дрони б'ють по енергетиці Одеської області — по ТЕЦ, по підстанціях. Світло вимикає одразу більш ніж у 300 тисячах родин. ДТЕК за добу повертає назад 227 тисяч — і попереджає: вмикати одночасно чайник, пральну машину й кондиціонер не варто, мережа не витримає. Восьмеро людей поранено. У пошкодженому вибуховою хвилею автобусі — дванадцятеро дітей.

Це не поодинокий епізод. Це буденність четвертого літа війни, в якій електрика стала таким самим полем бою, як окопи під Покровськом. Я пишу це з міста, де лічильник кіловат перетворився на лічильник тривоги: чи буде завтра світло, чи буде вода, чи доживе холодильник із ліками до ранку.

Через три тижні після одеської ночі агентство ООН зафіксує: за півроку до цього, з грудня 2025-го по травень 2026-го, від наслідків війни загинули 1272 мирних жителі та поранені 6871 — на 40% більше, ніж роком раніше. Збіг у часі з найзапеклішою кампанією ударів по енергетиці — не збіг за суттю.

Зима як зброя: хроніка ударів

Атаки відбувалися не спалахами, а спланованою кампанією: з жовтня 2025-го по березень 2026-го Росія методично комбінувала одночасні пуски ракет і хвиль дронів одразу по кількох областях, намагаючись перевантажити українську ППО і не дати ремонтним бригадам перепочити між ударами. Та сама тактика вдарила по Одеській області в ніч на 9 серпня 2026-го, про яку йшлося вище, — і той самий почерк аналітики ООН пов'язують із зростанням кількості жертв серед цивільного населення на 40% за півроку: удари по інфраструктурі життєзабезпечення посеред опалювального сезону не минають безслідно навіть там, де ракета не влучила в житловий будинок безпосередньо.

Reuters за даними аналітичного проєкту CIR нарахував за зимовий сезон 2025/26 понад тисячу ракетних пусків і 27 тисяч запусків дронів типу «Шахед» — у середньому понад сотню безпілотників щодня. Тактика змінилася: якщо раніше били по великих генеруючих станціях, то з осені 2025-го 58% ударів припало на малі розподільчі підстанції — проти 31% роком раніше. Розрахунок цинічний і точний: захищати «Петріотами» вдається 115–120 великих підстанцій, а трансформаторів менших у країні більш як три тисячі, і ППО на всі не вистачає. Світовий банк оцінив збитки українському енергосектору у 25 млрд доларів.

Підсумок за потужністю — за оцінкою аналітиків енергоринку, з 2022 року виведено з ладу близько 18 гігават генеруючих потужностей, а введено в дію менш як півтора. При цьому країні, за тими самими розрахунками, потрібно ще щонайменше 3 гігавати маневрової генерації, щоб просто закривати пікові провали без світла по вісім годин поспіль.

Каховська ГЕС: гребля, яку підірвали зсередини

6 червня 2023 року, 2:54 ночі. Норвезький інститут сейсмології NORSAR за результатами аналізу, опублікованого 9 червня 2023-го, зафіксував на регіональних сейсмостанціях чіткий сигнал вибуху саме в цей час — незалежне наукове підтвердження того, що греблю не «розмило», а підірвали.

Українська правозахисна організація Truth Hounds у власному розслідуванні реконструювала картину: вибухівку було закладено всередині тіла греблі та підірвано керовано — сейсмічні дані фіксують два сплески, о 2:35 та о 2:54, свідчення очевидців говорять про серію вибухів, супутникові знімки — про характер руйнувань зсередини конструкції. Відповідальність розслідувачі покладають на 205-ту окрему мотострілецьку бригаду ЗС РФ, яка мінувала та контролювала об'єкт, із зазначенням обізнаності вищого командування.

Кількість жертв — предмет суперечки щодо цифр, а не суперечки щодо факту катастрофи. Російська сторона (ТАСС) на початку серпня 2023-го повідомляла про зростання кількості загиблих до 57 осіб — здебільшого на підконтрольному Росії лівому березі. Український віцепрем'єр Олексій Кулеба до третьої річниці трагедії, у червні 2026 року, заявив: підтверджено щонайменше 34 загиблих, але «реальна кількість жертв досі невідома» — через окупацію лівобережжя та неможливість провести повний облік. Затоплено було близько 80 населених пунктів, евакуйовано майже 4 тисячі осіб, понад 1900 будинків підтоплено на правобережжі Херсонської області.

Екологічний рахунок не менш страшний: понад 600 кв. км під водою, понад 150 тонн машинного мастила у Дніпрі, загибель близько 95 тисяч тонн товарної риби за оцінкою галузевих експертів, збитки біоресурсам попередньо оцінювалися у 10,5 млрд гривень. Постраждала дельта Дніпра — водно-болотне угіддя під захистом Рамсарської конвенції, домівка для 333 видів тварин і рослин, які опинилися під загрозою. Генеральна прокуратура України відкрила провадження за статтями про екоцид та воєнні злочини, матеріали направлено до Міжнародного кримінального суду.

Хто за це відповість: Римський статут проти ракет

Міжнародне гуманітарне право писало правила саме для таких випадків — і писало їх не вчора. Стаття 56 Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій 1977 року прямо забороняє атакувати греблі, дамби та атомні електростанції, якщо удар здатен спричинити вивільнення небезпечних сил і «значні втрати серед цивільного населення» — навіть якщо формально об'єкт має воєнне значення. Про Каховську ГЕС і Запорізьку АЕС цей пункт писався ніби заздалегідь.

Римський статут Міжнародного кримінального суду кваліфікує умисний напад на цивільні об'єкти як воєнний злочин за статтею 8(2)(b)(ii), а заподіяння надмірної, непропорційної воєнній необхідності шкоди природному середовищу — за статтею 8(2)(b)(iv); саме цю статтю розслідувачі Truth Hounds вказують стосовно руйнування Каховської ГЕС. Прецедент уже є: 5 березня 2024 року Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт командувача дальньої авіації ЗС РФ Сергія Кобилаша та колишнього командувача Чорноморським флотом Віктора Соколова саме за удари по енергетичній інфраструктурі України в період з 10 жовтня 2022-го по 9 березня 2023-го — за статтями 8(2)(b)(ii) і 8(2)(b)(iv), а також за статтею 7(1)(k) Статуту — за нелюдські діяння, що заподіяли цивільним тяжкі страждання. Це офіційні ордери чинного міжнародного суду, а не риторична метафора публіциста — важливо проговорити це окремо, бо далі в тексті такої стриманості собі не обіцяю.

Заручниця на ім'я ЗАЕС

Запорізька АЕС — найбільша в Європі — четвертий рік під контролем «Росатома» і російських військових, з квітня 2024-го в режимі холодного зупину, але досі потребує зовнішнього електроживлення для охолодження палива. Єдина резервна лінія «Феросплавна-1» та постійно пошкоджувана «Дніпровська» — це буквально нитка, на якій висить ядерна безпека цілого регіону.

24 березня 2026 року основна лінія «Дніпровська» відключилася і не працювала понад сім тижнів; за цей час станція тричі повністю втрачала зовнішнє електропостачання і переходила на аварійні дизель-генератори. 20 червня 2026-го МАГАТЕ зафіксувало вже двадцяте таке відключення з початку війни — станцію тоді живили лише дизелі, а ремонт «Дніпровської» вимагав узгодженого між Росією та МАГАТЕ режиму тиші з 5 по 23 червня. 8 серпня 2026 року — вже двадцять п'ятий епізод, третій за один тиждень: аварія знову на «Феросплавній-1». Генеральний директор МАГАТЕ Рафаель Гроссі назвав те, що відбувається, свідченням «крихкості зв'язку станції з енергомережею» і ризику для ядерної безпеки, а його агентство раніше прямо заявляло: будь-яка воєнна активність поблизу ядерних об'єктів «значно підвищує ризик ядерної аварії» — за добу в травні 2026-го зафіксовано понад 160 прольотів дронів у безпосередній близькості від ядерних об'єктів, а співробітників місії МАГАТЕ регулярно не пускають навіть до Енергодара по припаси.

15 липня 2026 року під час удару безпілотника по службовому автомобілю на території станції загинули головний інженер ЗАЕС Олександр Яковлєв і водій. Російська сторона покладає провину на ЗСУ; українського підтвердження цієї версії у відкритих джерелах немає, а сам Яковлєв з 2022 року співпрацював з окупаційною адміністрацією і з квітня 2024-го перебував під підозрою Генеральної прокуратури України — у підбурюванні до державної зради. Гроссі назвав те, що сталося, «неприйнятним нападом» на персонал станції. Паралельно постійний представник Росії при міжнародних організаціях у Відні Михайло Ульянов місяцями повторює, що самих заяв Гроссі замало — і вимагає від МАГАТЕ «прямо назвати відповідальних», хоча саме окупація станції російськими військами фізично зробила можливими всі двадцять п'ять відключень поспіль.

За стінами станції — місто Енергодар, де, за даними журналістського розслідування, з довоєнних понад 50 тисяч жителів залишилося близько 22 тисяч, де викрадали й тримали в колонії в Таганрозі працівника станції Олексія Бражника, а колишні співробітники ЗАЕС розповідають про затриманих колег, яких відпускали «зі зламаними ребрами і надрізаними сухожиллями». Мер Енергодара у вигнанні нарахував щонайменше 24 утримуваних мирних жителі, включно з 13 співробітниками атомної станції. Ось з якого матеріалу зроблений персонал, яким Москва прикривається перед МАГАТЕ як гарантією «стабільності».

Що це означає

Зима 2026/2027 років, за прогнозами українських енергетиків, може обернутися відключеннями по 8–14 годин на добу в базовому сценарії і до 16–20 годин без світла на добу в окремих регіонах — у песимістичному. Це не абстракція для звіту Світового банку. Це бабуся в Одесі, яка гріє чайник на балконній плитці, бо плита електрична. Це апарат діалізу, який тримається на генераторі, поки вистачає солярки. Це Запорізька АЕС, за плечима якої вже двадцять п'ять епізодів російської рулетки з дизель-генераторами замість енергосистеми.

Римський статут і Додатковий протокол I писалися після Другої світової війни, щоб греблі та атомні станції не перетворювалися на зброю. Ордери МКС на Кобилаша і Соколова доводять: юридична мова для опису цього вже є. Бракує лише одного — виконання. А поки його немає, генератор у підвалі — це і є зовнішня політика щодо української енергетики. Світло увімкнуть, коли вважатимуть за потрібне десь у Кремлі. Або не увімкнуть узагалі.