Генеральські мільярди: корупція в Міноборони як спосіб ведення війни

Лазня за 56 мільйонів та інші радощі тилу

Поки російські дружини мобілізованих третій рік збирають у Telegram на дрони й аптечки, слідство в Москві описує лазневий комплекс із котельнею, збудований у 2023 році безкоштовно — для колишньої дружини заступника міністра оборони. Ціна питання — 56 мільйонів рублів. Не найбільший рядок у справі Тимура Іванова, просто найнаочніший.

Іванова, який курував військове будівництво та капремонт, затримали у квітні 2024 року — тоді це було головною новиною тижня, першим ударом по касті недоторканних заступників Сергія Шойгу. У липні 2025-го Мосміськсуд за першою справою — про розкрадання та відмивання коштів під час закупівлі поромів для Керченської переправи — засудив його до 13 років колонії загального режиму, штрафу в 100 млн рублів і позбавив звання заслуженого будівельника РФ. Збитки за епізодом із поромами оцінили у 216,6 млн рублів: у 2015 році структури Міноборони купували два пороми в Греції через гонконгську фірму Tourinvest Services Limited за €12,41 млн, а під час повторної угоди різницю через курс євро привласнили та відмили. Окремий епізод — розкрадання 3,9 млрд рублів із банку «Інтеркомерц» під виглядом фіктивних валютних операцій напередодні відкликання ліцензії. Суд конфіскував у Іванова майно більш ніж на 2,5 млрд рублів: ділянки на Рубльовці, автопарк, гроші.

На цьому справа не закінчилася. СК висунув Іванову друге звинувачення — в отриманні хабарів на суму понад 1,3–1,4 млрд рублів від Олександра Фоміна, співвласника компанії «Олімпситистрой», одного з найбільших підрядників Міноборони: у 2018–2023 роках фірми Фоміна отримували вигідні контракти в обмін на протекцію заступника міністра. Один епізод — та сама лазня, ще один — позика в 152 млн рублів агрокомплексу, пов'язаному з довіреною особою Іванова. 24 квітня 2026 року Симоновський суд Москви розпочав розгляд справи в закритому режимі — через державну таємницю навколо контрактів. Адвокат Денис Балуєв заявив, що підзахисний «наполягає на своїй непричетності». Справа триває досі.

Генерал, якого посадили за правду

Іван Попов — фігура окрема й незручна для версії «Міноборони чистить себе саме». Влітку 2023-го командувача 58-ю армією зняли з посади в розпал відбиття українського контрнаступу на запорізькому напрямку. Офіційно — через складнощі у взаємодії з командуванням, як пізніше пояснював сам Попов. У травні 2024 року його заарештували — але не за публічність, а за справою про розкрадання металопрокату: слідство нарахувало сталь на суму понад 100–115 млн рублів, призначену для оборонних споруд у Запорізькій області, а натомість продану через бізнесмена Сергія Моісеєва. Особисто Попову, за версією обвинувачення, дісталося 1,4 млн рублів і автомобіль вартістю близько 4 млн.

24 квітня 2025 року Тамбовський гарнізонний військовий суд засудив Попова до п'яти років колонії, штрафу 800 тисяч рублів і позбавив звання генерал-майора. Захист вказував на процесуальний казус: ні Запорізька область, ні саме Міноборони потерпілими себе не визнали, хоча для статті про шахрайство це обов'язкова умова. 25 липня 2025 року Другий Західний окружний військовий суд залишив вирок чинним; адвокат пообіцяв касацію.

Різниця між справою Попова і справою Іванова — це різниця між фактом розкрадання металу й репутацією людини, яку в армії пам'ятають не злодієм, а тим, хто говорив про втрати. Чи є це показовою поркою «занадто чесного» — питання без документального підтвердження, лише спостереження: крали явно не тільки ті, кого зрештою посадили.

Кадровик, кабель і тиловик: інші фігуранти

Список прізвищ за останні два роки розрісся до розмірів окремого військкомату. Генерал-лейтенант Юрій Кузнецов, начальник Головного управління кадрів Міноборони, заарештований у травні 2024-го за справою про хабар від краснодарського підприємця Лева Мартиросяна: сума зросла в ході слідства з 30,5 млн до 80 млн рублів — після того як експертиза оцінила будинок площею 1125 кв. м і земельну ділянку, оформлені на дружину генерала. Натомість, за версією СК, Мартиросян отримав контракти на готельні послуги для військового училища в Краснодарі на 372,3 млн рублів. Обидва провину заперечують.

Генерал-полковник Вадим Шамарін, заступник начальника Генштабу і начальник управління зв'язку, отримав у 2019–2023 роках 36 млн рублів від керівництва пермського заводу «Телта» за збільшення обсягів і ціни постачань. 17 квітня 2025 року суд в особливому порядку, після угоди зі слідством, засудив його до семи років суворого режиму, позбавив звання і нагород, увів семирічну заборону обіймати державні посади і конфіскував майно на 36 млн.

Володимир Вертелецький, начальник управління департаменту держоборонзамовлення, заарештований 21–23 травня 2024 року — практично одночасно з Кузнецовим і Шамаріним. Його звинувачують у зловживанні повноваженнями та отриманні хабара: у 2022 році він нібито прийняв невиконані роботи за держоборонзамовленням, збитки — понад 70 млн рублів, а сам отримав будинок і автомобіль за допомогу комерсанту з контрактом. Дмитро Булгаков, ексзаступник міністра з тилу, який керував постачанням армії з 2008 по 2022 рік, заарештований у липні 2024-го: слідство описувало схему, за якою в солдатському пайку яловичину підміняли свининою та курятиною — за відкати від постачальників. У січні 2026-го за новим епізодом, шахрайством на 49 млн рублів через фіктивний контракт із ТОВ «Нева-Балт СПб», справу передали до Генпрокуратури; суд відбудеться в Калінінському райсуді Петербурга.

Чотири мільярди на «засічну лінію»

Поки в Москві судять генералів, у Курській області рахують, що залишилося від грошей на укріплення, які мали зупинити український прорив серпня 2024-го. Аудит показав: із 19 млрд рублів, виділених у 2022 році на будівництво оборонної лінії — «засічної лінії» — вкрадено понад 4 млрд. У лютому 2026 року суд виніс перші вироки за основним епізодом на 152 млн рублів за заявлених 515,2 млн: колишній генеральний директор корпорації розвитку Курської області отримав 9 років колонії, штраф і позбувся медалі ордена «За заслуги перед Батьківщиною» II ступеня; два його заступники — 8 і 7 років; директор підрядної будівельної фірми — 8,5 років. Формулювання слідства звучить як вирок усій системі: «роботи не виконувалися, створювалася лише їх видимість» — опорні пункти для військ існували на папері, тоді як на фронті не вистачало окопів.

2 липня 2026 року список поповнився ще п'ятьма іменами за епізодом легалізації викраденого: колишнього главу корпорації Володимира Лукіна слідство вважає організатором, йому і підприємцям Синьговському та Воловикову, а також ексдепутату облдуми Васильєву загрожує до 7 років за відмивання групою. Депутатка ради самопроголошеної «ДНР» Тетяна Бондаренко звинувачується окремо — у розтраті близько 14 млн рублів, їй загрожує до 10 років. У квітні 2025-го затримали й ексгубернатора Курської області Олексія Смирнова з заступником Олексієм Дедовим — теж за справою про розкрадання на фортифікаціях.

Про аналогічні схеми в Бєлгородській області, яку обстрілюють мало не щодня з 2023 року, говорять місцеві жителі й Telegram-канали, але підтвердженого вироку з іменами й сумами саме щодо бєлгородських укріплень знайти не вдалося. [НЕ ПЕРЕВІРЕНО: масштаб і фігуранти розкрадань на фортифікаціях у Бєлгородській області — окремого судового акта із сумами виявити не вдалося].

Мітла Бєлоусова: масштаб і межі чистки

У травні 2024 року Сергія Шойгу, який керував Міноборони 12 років, відправили у відставку, а на його місце призначили Андрія Бєлоусова — економіста без військового минулого, що прочитали як сигнал: армію тепер будуть не стільки вести в бій, скільки рахувати. За місяць навколо зміни міністра силовики заарештували щонайменше чотирьох генералів — Іванова, Кузнецова, Шамаріна, Попова, — а слідом Вертелецького і Булгакова. До 2025–2026 років список поповнили фігуранти курської справи про фортифікації та прізвища нижчого рангу: преса називає це узагальнено «чистка серед генералів триває».

Формально це системна антикорупційна кампанія нового міністра. По суті — вибіркова зачистка команди попередника: майже всі гучні фігуранти пов'язані з епохою Шойгу. Вироки і суми конфіскацій реальні й задокументовані — це факт, не пропаганда. Але паралельно, як пишуть провоєнні Telegram-канали, за окремих фігурантів нижчого рангу «заступаються особи високого рівня» — частина ланцюга чисткою явно не зачеплена, і це вже не факт, а авторське спостереження, засноване на неповноті публічних даних про те, кого саме не чіпали.

Чому про це не можна говорити вголос

У Росії з березня 2022 року діють стаття 20.3.3 КпАП і стаття 280.3 КК про «дискредитацію» використання Збройних сил — формулювання настільки широкі, що під них можна підвести будь-яке висловлювання, яке кидає тінь на армію, включно з питанням про те, куди поділися гроші на укріплення, яких не вистачило під Курськом. Формально справи про корупцію генералів розслідує й висвітлює саме держава — через пресрелізи СК і рішення судів, і в цьому сенсі цитувати вирок Іванову чи Попову можна: це не критика «спецоперації», а наведення порядку всередині системи. Але межу малює не закон, а правозастосовник: одна справа — процитувати вирок, і зовсім інша — зробити висновок, що крадіжки на фортифікаціях коштували чиїхось життів під Курськом. Саме цей крок — від факту до висновку про ціну корупції в життях — пропагандистська машина назве вже не журналістикою, а дискредитацією армії.

У цьому й трюк: держава сама судить злодіїв у погонах і сама ж пояснює, що робити висновки з цих вироків — майже диверсія. Генералів можна судити. Запитувати вголос, чому на ці мільярди не вистачило бетону для окопів, де гинули мобілізовані з Тамбова та Іжевська, — уже злочин.

Що це означає

Підсумок за підтвердженими цифрами: понад 2,5 млрд рублів конфіскованого майна лише в одного Іванова, 4 млрд украдених із 19, виділених на курські укріплення, десятки мільйонів хабарів у кадровика, зв'язківця, тиловика і офіцера з держоборонзамовлення — і це лише справи, що дійшли до вироку. Кожен мільярд, розпиляний на лазнях, готелях і фіктивних палях, — це метри бетону, яких не вистачило конкретному взводу конкретного дня під обстрілом. Держава вважає це внутрішньою справою Міноборони. Для тих, хто сидить в окопах під Курськом без укриттів, це справа життя і смерті — просто запитати про це вголос їм заборонено законом.