Марш, який стерли: Пригожин, заколот 24 червня 2023-го і табу на пам'ять

Три роки тому, о четвертій ранку 24 червня 2023 року, колона ПВК «Вагнер» перетнула межу Ростовської області і без жодного пострілу увійшла до Ростова-на-Дону. Бійці замінували підступи до штабу Південного військового округу, виставили блокпости в центрі міста — і Євгена Пригожина зняли на відео у дворі штабу, де він спокійно диктував умови генералам, які ще вчора віддавали йому накази. За добу колона розвернулася за 200 кілометрів від Москви. За два місяці Пригожин був мертвий.

Сьогодні про цей день у російському публічному просторі майже не говорять. Не тому що забули, а тому що згадувати незручно: надто багато запитань до тих, хто й досі сидить у Кремлі. Але паралельно з державним мовчанням у країні виросло підліткове покоління, яке знає Пригожина краще, ніж міністрів, і робить про нього фан-арт. Це текст про те, що сталося насправді, що з цим зробили — і що залишилося попри все.

Ніч проти 24 червня: Ростов, колона і збиті льотчики

Формально все почалося пізно ввечері 23 червня 2023 року: Пригожин записав відеозвернення, звинувативши військове керівництво в ударі по таборах «Вагнера», і назвав те, що відбувається, «маршем справедливості». До раннього ранку 24 червня бійці ПВК вже контролювали Ростов-на-Дону — місто з населенням понад мільйон людей, де розташований штаб округу, який відповідає за війну в Україні. Опору не було: місто відкрили буденно, як турнікет.

Далі колона пішла на північ, через Воронезьку та Липецьку області трасою М4, у бік Москви. Західні розвідки оцінювали чисельність учасників маршу від 4–5 тисяч безпосередньо в колоні до 8 тисяч людей загалом (оцінка британської військової розвідки). За даними британської військової розвідки, найближча підтверджена точка просування колони — селище Красне в Липецькій області, приблизно за 330 км від Москви; сам Пригожин згодом заявляв, не наводячи підтверджень, що його бійці зупинилися лише за 200 км від столиці. Саме там, за наявними даними, і почалися переговори про розворот.

У повітрі російська армія зазнала реальних втрат. Було збито щонайменше один гелікоптер, а також літак-ретранслятор Іл-22М — машина настільки рідкісна, що таких у всьому російському парку налічувалося лише дванадцять. За мінімальними підрахунками загинули не менше 13 російських військових льотчиків і членів екіпажів; аналітична служба Janes припускала, що реальна цифра могла сягати 29 осіб, якщо рахувати повний склад екіпажів знищеної техніки. Поіменного списку загиблих Міноборони так і не опублікувало — втрати сталися не від рук ЗСУ, а від рук учорашніх підлеглих.

Угода в прямому ефірі і справа, якої не стало

Путін відмовився говорити з Пригожиним особисто. Переговорником виступив Олександр Лукашенко — за його словами, він передав Пригожину, що «ні Шойгу, ні Герасимова вам не віддадуть», і що в разі спроби дійти до Москви колону «розчавлять, як комаху». Близько 23:00 24 червня колона почала відхід з Ростова-на-Дону; містяни проводжали вагнерівців оваціями — кадри, що облетіли весь світ і досі дивно виглядають на тлі офіційної версії «заколоту зрадників».

Юридично те, що сталося, кваліфікували максимально жорстко: проти Пригожина та учасників маршу ФСБ порушила справу за статтею 279 КК РФ — збройний заколот. Через три дні, 27 червня 2023 року, справу закрили. Формулювання ФСБ було майже анекдотичним: «під час розслідування справи про заколот встановлено, що його учасники припинили дії, безпосередньо спрямовані на вчинення злочину». Держава, яка звинуватила людину у збройному захопленні міст і вбивстві власних льотчиків, офіційно вирішила: раз він зупинився — отже, нічого страшного. Жоден боєць «Вагнера», ні сам Пригожин так і не були засуджені за події 24 червня. Колону зупинила не прокуратура, а угода — до Москви вона так і не дійшла.

Тверське небо, 23 серпня: що знайшли і чого не знайшли

23 серпня 2023 року, через два місяці після розвороту колони, приватний літак Embraer Legacy 600, що летів з Москви до Петербурга, розбився біля селища Кужьонкіно в Тверській області. Загинули всі десятеро на борту: семеро пасажирів і троє членів екіпажу. Серед загиблих — Євген Пригожин, співзасновник «Вагнера» Дмитро Уткін (його позивний дав назву всій структурі) та логіст групи Валерій Чекалов. Генетичну експертизу, що підтвердила особи загиблих, влада оприлюднила 27 серпня.

Відео падіння показувало літак без частини хвоста і крила ще в повітрі — картина радше вибухової, ніж механічної розгерметизації; уламки розлетілися на кілька кілометрів. Американська розвідка публічно заявила: причиною став цілеспрямований вибух на борту, версію з ракетою «земля–повітря» виключили, виходячи з висоти польоту та характеру пошкоджень. Російське слідство пішло іншим шляхом: від міжнародної допомоги (її пропонувала бразильська авіакомісія CENIPA) Москва відмовилася, а восени 2023-го Путін публічно припустив версію, що на борту здетонували гранати — заяву, яку Інститут вивчення війни (ISW) назвав спробою «звинуватити жертв». У грудні 2023-го Wall Street Journal з посиланням на джерела в розвідці писав, що операцію організував секретар Радбезу Микола Патрушев, а бомбу заклали під крило під час передпольотного огляду. Жодна з версій — ні російська офіційна, ні розвідувальні витоки — не підтверджена незалежним міжнародним розслідуванням: Москва його так і не допустила. У квітні 2024 року біля вагнерівської каплиці в Краснодарському краї відкрили пам'ятник із зображеннями Пригожина та Уткіна — смерть остаточно перевели з категорії «розслідується» в категорію «канонізовано».

«Змінилася лише назва»: як «Вагнер» став «Африканським корпусом»

26 серпня 2023 року, за три дні до похорону Пригожина, Путін підписав указ, який зобов'язав бійців ПВК скласти присягу російській державі. Формальну структуру «Вагнера» демонтували, але не бійців: близько 500 людей під командуванням відставного полковника Андрія Трошева повернулися воювати в Донецькій області вже під погонами Міноборони.

Африканський напрямок отримав окрему долю. Наприкінці 2023-го — на початку 2024 року Міноборони РФ заснувало «Африканський корпус» — за даними ЗМІ, до структури увійшло до 20 тисяч людей, включно з колишніми вагнерівцями. Публічне обличчя корпусу — генерал Андрій Авер'янов, раніше командир засекреченого підрозділу ГРУ №29155, який відповідав за диверсії в Європі, включно з отруєнням Скрипалів; напрямок курує заступник міністра оборони Юнус-Бек Євкуров. У Малі, за оцінками аналітиків, діє близько 2 тисяч бійців корпусу. Розслідування Associated Press від 7 грудня 2025 року, засноване на свідченнях 34 біженців на кордоні з Мавританією, зафіксувало викрадення, вбивства мирних жителів, зґвалтування та спалені села — майже те саме, що інкримінували «Вагнеру» до 2023-го. Один із біженців сформулював це краще за будь-якого аналітика: «Змінилася лише назва. Одяг, транспортні засоби, люди залишилися ті самі. Методи залишилися ті самі і навіть стали гіршими». За підрахунками AP, з 2023 року в Малі загинули не менше 5 тисяч мирних жителів, близько половини — в атаках за участю російських найманців.

У Центральноафриканській Республіці, за даними WSJ (липень 2026 року), рештки «Вагнера» — близько 500 бійців — очолює Павло Пригожин, син засновника ПВК. Угруповання контролює незаконний експорт золота (близько 180 млн доларів на рік) і налагодило збут трамадолу серед шахтарів і бойовиків президентської гвардії ЦАР.

Чистка своїх: Суровікін, Попов і генеральська чехарда

Заколот боляче вдарив і по тих, хто формально в ньому не брав участі, але був запідозрений у симпатіях до заколотників. Генерала Сергія Суровікіна, який у ніч проти 24 червня записав відеозвернення із закликом до вагнерівців скласти зброю, після цього не бачили тижнями. The Wall Street Journal з посиланням на джерела писав про його затримання; дочка генерала це заперечувала, а голова комітету Держдуми з оборони Андрій Картаполов незворушно пояснював відсутність «відпусткою». 22 серпня 2023 року — за день до загибелі Пригожина — Суровікіна зняли з посади командувача Повітряно-космічними силами; за повідомленнями ЗМІ, на цю посаду призначили Віктора Афзалова. Публічно Суровікін з'явився знову лише 10 вересня 2023-го — вже на новій, менш помітній посаді голови координаційного комітету ППО СНД.

Дісталося й тим, хто критикував військове керівництво в ті самі тижні з власних причин. Командувач 58-ю армією генерал Іван Попов улітку 2023-го публічно поскаржився на брак боєприпасів — і був негайно усунений. У травні 2024-го його заарештували за іншою справою — про розкрадання 1,7 тисячі тонн металоконструкцій, закуплених для оборонних споруд у Запорізькій області. 24 квітня 2025 року Тамбовський гарнізонний військовий суд засудив Попова до п'яти років колонії, штрафу в 800 тисяч рублів і позбавив військового звання за шахрайство в особливо великому розмірі та службове підроблення; сам він провину заперечував. При цьому вже у квітні 2025-го йому дозволили повернутися на фронт — колонія почекає. Кадрова чехарда в ПКС триває і три роки по тому: у травні 2026-го РБК та «Ведомости» повідомили про нового кандидата на посаду головкома — генерал-полковника Олександра Чайка, який у березні 2026-го потрапив під санкції ЄС за «масові вбивства в Бучі».

Як тему вичистили — і чому підлітки все одно її пам'ятають

До літа 2026-го на федеральних каналах про заколот не говорять майже нічого: ні до першої, ні до третьої річниці держава не оприлюднила ані заяви, ані розбору, ані визнання втрат. Хроніку 24 червня — аж до переліку книг, фільмів і подкастів про нього — сьогодні збирає не російське телебачення, а видання з еміграції: 23 червня 2026 року «Новая газета Европа» опублікувала добірку до третьої річниці саме тому, що всередині країни системної пам'яті про цей день не залишилося.

Натомість залишилася стихійна. Розслідування того самого видання від 24 червня 2026 року: підлітки, які народилися вже після початку війни, знають Пригожина як культову постать. Щодня в соцмережах з'являються «едити» — ролики під музику, де його подано брутальним героєм; школярі пишуть фанфіки, замовляють мерч із символікою «Вагнера», їздять до його могили. У школі №37 в Улан-Уде учні сфотографувалися з прапором ПВК «Вагнер» просто на офіційному «Уроці мужності». Виходить вилка: влада не хоче, щоб згадували марш на Москву і збитих льотчиків, але охоче допускає культ загиблого «героя СВО» — аби лише не заходила мова про те, проти кого він підняв колону.

Ось і весь фокус пам'яті по-путінськи: не заборонити, а розщепити. Марш на Москву, справа про заколот, прізвища загиблих льотчиків — в архів, без коментарів. А мем про «дядька Женю» на футболці школяра — будь ласка, це ж не про бунт, це ж про Батьківщину. Держава, яка три роки тому амністувала Пригожина за збройне захоплення міста, тепер вдає, що ніхто ніякого міста не захоплював. І єдині, хто й досі рахує збиті гелікоптери, — ті, хто пише про це з-за кордону.